Чунг Нам Во Дао (Trung Nam Võ Đạo) — це школа бойових мистецтв, стиль, що зародився у В’єтнамі та має глибоке історичне коріння, яке сягає XIII століття.
Назва «Чунг Нам Во Дао» у перекладі несе багатогранне значення:
Разом ці ієрогліфи утворюють глибокий сенс — Школа, вірна В’єтнаму, що поєднує бойове мистецтво та шлях розвитку.
Цей стиль виник на основі давньої школи Дракона і Тигра (Long-Hổ-Môn), яка бере початок у XIII столітті, в епоху правління імператора Чан Нян Тонга (Trần Nhân Tông, 1258–1308), коли В’єтнам був феодальною державою. Учні цієї школи століттями були захисниками імператорського двору та його чиновників. До XVIII століття вони слугували охоронцями, радниками з питань безпеки та воїнами елітного рівня.
Однак із приходом французьких колонізаторів на початку XIX століття країна занурилась у вир громадянської війни. Загинули як ті, хто залишився вірним імператору, так і ті, хто став на бік європейців, озброєних рушницями й гарматами.
Майстри бойових мистецтв, здатні боротися зі списами, мечами та списами, виявилися безсилими перед вогнепальною зброєю. У цій кривавій добі більшість шкіл зазнали величезних втрат. Хтось загинув, хтось втік — залишились або труси, що уникали бою, або справжні майстри, загартовані вогнем битв.
У ці важкі часи вцілілі майстри з найсильніших шкіл вирішили об’єднатися, щоб підтримати молодого принца — спадкоємця імператорської династії. Країна потребувала нової сили, нової армії, а майстрів залишилося обмаль. І тоді вони зважилися на сміливий крок — об’єднати свої знання, досвід і традиції у єдину школу. Ту, яка вмістить найкраще з кожної. В ті часи це було майже неможливо: вчення ревно охоронялися в таємниці. Але задля спільної мети патріархи згодилися пожертвувати окремішністю.
Так з’явилася школа Чунг Нам Во Дао — як втілення єдності, сили духу та глибокої вірності Батьківщині.
Знайомство моєї родини з Чунг Нам Во Дао сталося волею долі. Десь на початку Першої Світової Війни, до мого прадіда прийшов чоловік на ім’я Фан Чонг Ву (Phan Trong Vu) — астролог і знахар. За його словами, він був родом з Ван Кйєпа, але життя закидало його в різні краї. Утомлений поневіряннями, він прагнув провести решту свого життя на рідній землі. Родичів у нього не залишилось, і він звернувся до мого прадіда по допомогу.
Мій прадід не був скупою людиною. Він часто повторював: «Даруй — якщо можеш, допоможи — якщо можеш, і не чекай подяки. Бо буває, що людині настільки важко, що в неї немає ні сил, ні часу на вдячність». Він допоміг Фан Чонг Ву збудувати дім. Відтоді той став лікарем для всього села, а для нашої родини — астрологом і вчителем каліграфії.
Та прадід, мабуть, навіть не здогадувався, що дав притулок справжньому Дракону в подобі людини — Великому Майстру школи Чунг-Нам-Во-Дао. Майстер Ву почав навчати мого тоді ще маленького діда Фама Чунг Біня: спочатку грамоті та ієрогліфам, потім — каліграфії, далі — буддизму і конфуціанству. З часом між ними виникла справжня дружба. А коли моєму дідові виповнилось п’ять років, Майстер Ву, який не мав власної родини, всиновив його духовно. Саме так усе й почалося.
Роки минали у важких і виснажливих тренуваннях, які загартовували не лише тіло, а й дух і розум юного Фама Чунг Біня. Великий Майстер передавав йому всі секрети школи: вчив медицині, астрології, таємним технікам впливу — як смертоносним, так і життєдайним. Він навчав мистецтву читати людську долю вже після кількох хвилин спілкування.
Коли у 1944 році Майстер Ву помер, мій дід у свої тридцять уже був сформованим Майстром, і на всю провінцію не знаходилося йому рівних.
До завершення Другої світової війни школа Чунг Нам Во Дао була закритого типу — знання передавалися лише всередині родини, від батька до сина. Та після об’єднання країни у 1975 році, школа знову посіла почесне місце в культурній спадщині бойових мистецтв В’єтнаму.
Я, Фам Чунг Тхань, почав вивчати бойові мистецтва з шести років під наставництвом свого діда. Моє дитинство минуло в суворих тренуваннях. Мені передали також знання в астрології, фен-шуй, роботі з людським тілом через точки, дихальні практики, медитацію — увесь пласт древніх знань, які колись були невіддільними від воїнського мистецтва.